У суспільстві зріє розчарування євроінтеграцією — новини України

У суспільстві зріє розчарування євроінтеграцією - новини України

Прапори України, Євросоюзу та НАТО

Фото: УНІАН

Більше року пройшло з моменту призначення нового уряду. З однієї сторони, економіка країни вистояла під час цього складного періоду пандемії. З іншого боку – за цей рік нічого принципово не змінилося. Функціонування уряду без програми – це все одно, що рух без стратегії, тобто тупцювання на місці.

Попри визначений зовнішньоекономічний курс на євроінтеграцію, суспільство не відчуло покращення стандартів життя. Деформованість соціальної політики викликана внутрішньою фасадністю кроків, тобто без принципової зміни системи. Надмірна олігархізація та монополізація вже не перший рік викривиляють результати євроінтеграційних прагнень. Тарифні майдани, останні акції під Офісом президента – все це є результатом вакууму діалогу та відсутністю бачення майбутнього. Це дозволило наповнити медіапростір антизахідними наративами. Проте, під час пошуку причин, необхідно звернути увагу не тільки на геополітичну зацікавленість власне Російської Федерації в розповсюдженні певних тез і у деякій мірі дестабілізації ситуації, а й на малі кроки зі сторони Заходу назустріч Україні. Така ситуація може дійсно призвести до фази «відкату». Тоді можна буде забути про такі цінності, як демократія, верховенство права, рівні умови для всіх, побудова суспільства турботи й справедливості, повага до себе й інших.

Необхідно розуміти, що у кожної країни є національні інтереси. Власні економічні інтереси завжди домінуватимуть над інтересами інших. Це нормально та природньо. Шукаючи ж партнерів на міжнародній арені, ми чомусь забуваємо про прагматичний підхід, дозволяючи встановлювати занадто асиметричні відносини і тим самим сприяючи посиленню антизахідних наративів. У той же час, Захід ніби «забуває» про нас і бачить тільки ринкові можливості. Ніхто не говорить про перегляд Угоди про асоціацію, про можливість доступу до структурних фондів та про можливе членство в ЄС. Замість цього, нам обіцяють «промисловий безвіз» та відкрите небо, вводячи при цьому стандарти «вуглецевого сліду» і, таким чином, відсуваючи можливість економікам інтегруватися. Руйнування виробничих ланцюгів, відсутність залучення до світового поділу праці й надалі штовхає нас у сторону аграрізації економіки. Розмір же технічної допомоги у нас найменший серед країн Європи.

Чи свідчить це про те, що ми маємо перейти до фази «відкату»? Відповідь – ні. Проте, ми маємо вирішити ряд внутрішніх та зовнішніх питань та побудувати конструктивний діалог. Інакше – це дійсно шлях у небуття. Відповідно, необхідно звернути увагу на наступне:

● Невдоволеність українців нинішнім курсом пояснюється розчаруванням суспільства, яке, в першу чергу, очікує на покращення якості життя внаслідок проведення реформ в Україні. На жаль, ключові реформи носять «фасадний» характер – тобто змінюється форма, але не суть. Проте, останні рішення та дії Президента свідчать про те, що все-таки ця «фасадність» може перетворитися у сутнісні зміни. Процес буде довгим, але є надія, що реальним стейкхолдером може все-таки стати народ України.

● Євроінтеграційний процес України є досить складним. У свою чергу, «дорожня карта» є вже досить застарілою та не відповідає сучасним реаліям. Малі кроки Заходу, зміщення фокусу уваги європейських партнерів та домінування економічних інтересів «розмиває» інтеграційні перспективи України. Це вимагає вироблення більш прагматичного підходу до зовнішньої економічної політики нашої країни та перегляду Угоди про асоціацію з ЄС з метою більшої підтримки.

Помилки ж урядовців на цьому шляху завжди були, є і будуть. Але головне — рухатися вперед, визнавати помилки та не перекидати відповідальність. Інакше, можна перетворитись на нікому не потрібну «невдалу державу» та ресурсний придаток. До того ж, сподіваючись на владу, все-таки, треба не забувати змінювати і себе.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.