Що зробила партія Зеленського за два роки роботи в Раді

Що зробила партія Зеленського за два роки роботи в Раді

Артем Культенко

Фото: прес-служба СН

Нещодавно виповнилося два роки зі дня приходу команди Володимира Зеленського до влади. Про виконання обіцянок, про стан економіки, захист інвестицій та про внутрішню атмосферу в «Слузі народу» «Апостроф» поспілкувався із заступником керівника фракції АРТЕМОМ КУЛЬТЕНКОМ.

— Нещодавно відбулася підсумкова прес-конференція президента Зеленського за результатами двох років роботи. В зв’язку з цим найбільше говорять про виконані та невиконані обіцянки. Що вже зроблено і що знаходиться в процесі виконання?

— Наскільки я пам’ятаю, за інформацією сайту «Слово і діло», на сьогоднішній день (і це ще навіть не екватор повноважень) у нас вже 28% обіцянок в статусі виконаних, а величезна кількість — на стадії реалізації. Я — про результати всієї команди: це Верховна Рада і фракція «Слуги народу», президент, Офіс президента зі своїми ініціативами і Кабінет міністрів. Можу відзначити законопроекти, багато законопроектів, наприклад, про покарання депутатів за кнопкодавство, зняття недоторканності, народовладдя, все це ми обіцяли і зробили.

— Кажуть, президент став більш прагматичним і скептичним за ці два роки, а деяка наївність, яка була у нього раніше, пішла…

— А інакше не можна. На жаль, це така посада, на якій можна збожеволіти, якщо правильно не вибудувати свої відносини в багатьох процесах і якщо правильно до них не ставитися. Найважливіший момент полягає в тому, що він продовжує бути відкритим для своєї команди і як людина він не змінився.

— Наскільки часто ви (як команда, фракція) з ним спілкуєтеся?

— Часто. У нас проходять наради щодо тих чи інших законопроектів, стратегій — куди ми рухаємось, наскільки ми успішно справляємося, в тому числі з виконанням передвиборчої програми Володимира Олександровича і партії «Слуга народу». Раз на два тижні — це точно. Якщо відбуваються якісь термінові події, то частіше.

— Давайте повернемося до народовладдя. Говорячи про нього, ви маєте на увазі референдум?

— Так, референдум. Це був складний закон, він не народився одним рядком, багато дискусій було. Як це водиться, опоненти свою лепту вносили, і наша фракція також.

Ще один важливий момент — децентралізація. Це важливий крок, який тягне за собою багато позитивних моментів для людей, які вони можуть відчути на собі. Тобто, громада сама заробляє гроші, отримавши право вибору на що їх витрачати, визначати першочерговість, тощо.

— З децентралізацією в минулому році виникло багато складнощів: сформували нові райони, виникли питання з повноваженнями старих та нових райрад. Чи вдалося стабілізувати ситуацію?

— Як і в будь-якій реформі, нормально мати перехідний період. Так, були розбіжності, дуже багато суперечок виникало навіть всередині нашої фракції. Кожен депутат, особливо мажоритарники, відстоювали свою точку зору, тому що точно знають, як має бути краще. Ця реформа в цілому вже здійснена, але є ще деякі моменти, від яких ми через короткий період підемо. Думаю, на це знадобиться максимум рік-два.

— Від децентралізації перейдемо до економіки. Ні для кого не є секретом, що її стан під час пандемії залишає бажати кращого. Які кроки влади допомогли не впасти нам на дно, а тепер можуть дати поштовх для покращення ситуації в майбутньому?

— Якщо взяти нашу країну в найскладніші періоди, скажімо, у 2009-му році, коли дефіцит бюджету склав близько 12%, то в порівнянні з цим сьогоднішній рівень падіння — 5% можна вважати досягненням. Багато скептиків, наприклад, МВФ або навіть Нацбанк прогнозували інші цифри: 8% і 6% падіння. Пандемія, безумовно, позначилася, і всі хочуть, щоб було добре, але мало хто усвідомлює, що багато чого залежить від них самих.

У держави є кілька статей наповнення бюджету, за рахунок чого ми можемо підтримувати добробут українців. Багато з наших людей чомусь ставляться до чесної сплати податків, м’яко кажучи, по-різному. Але все таки велика частина бізнесу готова виходити з тіні, проте лише за рівних для всіх умовах.

Ми працюємо і з залученням інвестицій, щоб у нас створювалися робочі місця, економіка запускалася і тут платилися податки — це теж великий плацдарм. На практиці парламентської ТСК щодо захисту прав інвесторів, в якій я перебуваю, можна побачити, як через безглузді ситуації, які виникають в роботі держорганів, може погіршитися добробут кожної людини. Наприклад в Київській області є проект AMSTAR, з інвестиціями у 4 млрд гривень на 1300 робочих місць. Підпис архітектора району — і земля, де все це має будуватися, вже проходить за іншим призначенням. Земля, яка в приватній власності. Такого не повинно бути.

Але інвестиції сьогодні потрібно не просто захищати, а створювати для них максимально комфортні умови. Щоб інвестори без жодних вагань заходили сюди і працювали.

— Чим займається ваша ТСК, яких результатів вдалося досягти за рік?

— Нам вдалося розблокувати, повернути власникам 5,5 млрд грн. Ці гроші пішли в економіку. У ТСК звертаються підприємства у яких через неправомірні дії держорганів були заблоковані рахунки і майно. Відповідно гальмуються бізнес-процеси, ліквідуються робочі місця, падають надходження до держбюджету. А якщо це відбувається в регіонах, віддалених від промислових центрів — велика кількість місцевого населення може одночасно втратити роботу. Подібні проблеми можуть виникнути в тому числі через рейдерські атаки.

Що зробила партія Зеленського за два роки роботи в Раді

Засідання Тимчасової спеціальної комісії з питань захисту прав інвесторів Фото: rada.gov.ua

Ми включаємось в ці процеси, створюючи можливості для комунікації всіх сторін та вирішуємо конфлікти, повертаючи їх в законодавче поле. По суті, створено дієвий інструмент для захисту бізнесу, а не важіль політичного або економічного впливу. Якщо певна проблема виникає багато разів, ми розуміємо, що це, перш за все, проблема законодавства, і починаємо працювати над законами, які дозволятимуть в майбутньому уникнути подібних конфліктів.

— Кажуть, що АРМА, яка покликана ефективно управляти відібраними у «нечистих» власників активами, робить все навпаки. Ви стикалися з діяльністю цієї агенції?

— До нас приходять люди, та кажуть про АРМА: «Вони не допомагають, а часто самі є рейдерами». Агентство стає механізмом напівлегального присвоєння: заводиться на людину кримінальна справа, через відповідного прокурора, забираються його активи без рішення суду і передаються в управління АРМА. А у нас, коли навіть злочинця за вбивство судять, не факт, що йому крім позбавлення волі присудять ще й конфіскацію майна.

У випадку з АРМА — все дуже зручно: написали заяву з якимось припущенням, забрали майно і комусь за копійки його реалізували. Тому ми намагаємося зараз законодавчо змінити їх повноваження і прописали в новому законопроекті, що вони не мають права продавати майно без рішення суду, в якому обов’язково має бути визначено, що робити з цим майном. Керувати або продавати.

Зіткнулися ми ще й з тим, що навіть за наявності рішення суду повернути власність, АРМА його «не бачить». Тобто вони не хочуть його забирати, прокурори не хочуть віддавати, і все це тягнеться. Ми передбачили в законопроекті, що власник може самостійно передавати в АРМА таке рішення, щоб процес не саботувався місяцями. А це все — гроші, які втрачає наша економіка.

Недавній кейс «Ашана», досить відомого рітейлера, дуже показовий. Одеська область вже два роки могла отримувати по 150 млн грн податків на рік. Але проект заморожений — дякуючи АРМА.

— Монобільшість — безпрецедентне явище в українській політиці, в якому присутні люди з досить різнополярною ідеологією. Як вдається балансувати?

— Партія — це відображення будь-якого суспільства, починаючи з родини та закінчуючи всією країною. У кожного з монобільшості є своє бачення, думка, більш-менш глибоке розуміння різних питань. Є правила, які ми спочатку обумовлювали, яким чином будемо разом працювати, співіснувати. На сьогоднішній день, з різними поглядами та думками ми протягом двох років все ж таки продемонстрували успішну роботу.

— Але певні проблеми, як Ви кажете, є. Як фракція справляється з такими моментами?

— Якщо говорити про персоналії, то Євген Шевченко та Олександр Дубінський не разом із партією виникли, у них було минуле життя. Дубінський був журналістом з певними задатками та світоглядом, такими вони у нього і залишилися. У Євгена Шевченка за 3-5-10 років погляди теж не змінилися, і не потрібно тут шукати якийсь радикалізм. Через те, що кілька членів фракції стали позафракційними або перейшли в інші групи ми кардинально нічого не втратили. Якщо у людини з більшості питань розходиться думка з фракцією, затримувати її не бачу сенсу. Це ж політика, де все можна обговорити та знайти спосіб вирішення проблеми максимально безконфліктно.

— Який Вам бачиться робота Ради? Як будується співпраця або проходить боротьба з іншими політичними силами?

— Наведу приклад: антирейдерський закон №3774, 311 голосів «за». Про що це говорить? 311 голосів це більш, ніж конституційна більшість. Зрозуміло, якщо є політичний інтерес у фракції ОПЗЖ або інших фракцій, вони не будуть підтримувати цей закон. Але я не скажу, що ми завжди голосуємо окремо. Подивіться на табло: там же не завжди 226 або 246. Найчастіше, особливо останні голосування, йдуть зі збільшенням. Ми дуже багато законопроектів голосуємо з цифрами 250-260, особливо останнім часом. Депутати розуміють, що законодавчі проекти треба ухвалювати для того, щоб рухатися вперед.

Під час роботи я для себе зрозумів, що немає законопроектів хороших чи поганих. Вони для кого-то хороші, а для кого-то погані, навіть якщо це підвищення пенсій. Адже для того, щоб підвищити соціальні виплати, треба десь ці суми забрати. Тобто, для кого-то це буде добре, а для кого-то погано.

Що зробила партія Зеленського за два роки роботи в Раді

Верховна Рада України Фото: Апостроф / Олександр Гончаров

— Час від часу з’являється інформація про те, що деякі фракції вас підтримують, більше того, хочуть формалізувати відносини з монобільшістю. Як ви на це дивитеся?

— Я радію, що не ми, а до нас хтось хоче приєднатися.

Я ще звик дивитися на особистості, тому що у кожної людини свої обставини, яким чином він потрапив в ту чи іншу історію, політичну партію. Адже не секрет, що до цього скликання, багато з тих, хто опинився сьогодні під куполом парламенту раніше дружили, спілкувалися десятками років. Що ж тепер — воювати один з одним, чи що? Так, зібралися різні люди — є лідери, є вороги країни, тут вже і доказів не треба, оскільки є незаперечні факти.

— Ви згадали, що у кожного є своя допарламентська історія. Розкажіть про вашу. Чим займалися раніше, чому вирішили йти в парламент та чого намагаєтесь досягнути, опинившись в Раді?

— C самої молодості я підприємець, встиг багато з чим попрацювати. До Ради я розвивав компанію, яка здавала в оренду комерційні приміщення, це були великі обсяги по всьому Києву. Приблизно років 10 цим займався. Також був період громадської діяльності, об’єдналися підприємці Києва, малий бізнес, в основному. Комунікували з владою заради змін для чесного бізнесу, іноді це був конструктивний діалог, іноді достукатися було складно. У Раді хочу бути корисним для підприємців, для своїх колишніх, а може й майбутніх, колег.

— З колегами, з головою фракції, з Давидом Арахамією у вас конструктивні відносини?

— Відмінні, робочі. Радий, що у нас зібрався такий колектив. А Давид займає своє місце по праву. Він — комунікатор, завжди намагається розібратися в ситуації і бути справедливим. З іншими колегами ми можемо сперечатися, але колектив у нас склався дуже хороший.

— Є різні думки щодо взаємодії фракцій та Офісу президента зі спікером парламенту Дмитром Разумковим. Іноді він може не підтримувати деякі ініціативи, які йдуть від партії і від президента, це суб’єктивно, неправду говорять?

— Якщо в точкових позиціях є радикальна розбіжність, цього варто було очікувати. Але це не означає, що тут глобально якийсь поганий знак. З Дмитром Олександровичем я спілкуюся доволі часто, я поважаю його і вважаю, що він цілком на своєму місці. І так вважаю не тільки я, але й багато колег з різних фракцій та з різними переконаннями. Коли у нього є думка, яка відрізняється від загальної, він може її завжди аргументувати, показати, пояснити. Я не хотів би йому приписувати якийсь конфлікти. Думаю, це все нашими опонентами створюється.

— Останнім часом неодноразово піднімалася тема, що олігархам і опозиційним політсилам вигідні дострокові вибори. Чи є можливим їх проведення в найближчі рік-півтора?

— Про дострокові вибори в Раду говорять більшість наших опозиціонерів, починаючи, напевно, з початку перебування 9-го скликання в парламенті. Я не бачу ніяких передумов для дострокових виборів. У Верховної Ради є свої завдання і головне — виконує вона їх чи ні. Протягом двох років, коли ми працювали в турборежимі, ми ухвалили божевільну кількість законів. Навіть якщо якість деяких з них викликала сумніви, все одно є можливість відредагувати, виправити. Це теж норма. Не треба боятися, соромитися та говорити, що все ідеально. Який сенс в дострокових виборах, якщо парламент працює? Це ж знову все починати спочатку, знову буде пауза по всіх законопроектах, ініціативах, тощо. Це знову гроші з бюджету країни, знову інтриги, передвиборчі ролики. Вигод особисто я ніяких не бачу.

— Набагато більше у нас критикують не Раду, а уряд, який працює з березня минулого року. Нещодавно змінили трьох міністрів, з яких особливо багато претензій було до Максима Степанова. Як Ви особисто оцінюєте роботу цього уряду та чого очікуєте від новопризначених міністрів Олексія Любченка, Віктора Ляшка та Кубракова?

— Від новопризначених ми завжди очікуємо хорошого. Я не маю права оцінювати будь-кого з міністрів, тому що це зовсім інша зона відповідальності. Там ти — м’ячик для биття, навіть з боку своєї команди. Особисто я не бачив у всіх перерахованих міністрів суттєвих мінусів. З Владом Кріклієм у нас були людські нормальні відносини: він з самого початку був членом нашої команди. З усіх питань, які виникали щодо його міністерства, претензій у мене ніяких не було. З Ігорем Петрашко я взагалі не перетинався. Про Степанова я теж не хочу говорити ані добре, ані погано.

Це нормально, коли ти міняєш керівника, питання — як? Якщо це конфліктна ситуація — це один розвиток подій, якщо ситуація неконфліктна і можна зробити ротацію, так було б правильно. Звичайно, багато залежить від особистих амбіцій. Може, хтось прийде та скаже «я менше посади міністра не хочу». Буває і таке…

— Ви згадали про виконання програми партії. А чи є завдання, до виконання яких прагнете особисто Ви?

— На сьогоднішній день я знайшов заняття, яке забирає дуже багато часу, але приносить видимі результати — це наша ТСК. Говорити, що я знаю все, що завгодно, допоможу всім і можу займатися всім чим завгодно — це неправда. Якщо у нас через парламент проходять законопроекти з нашої передвиборчої програми або від інших колег, у нас є майданчик для спілкування — фракція. Коли в тому чи іншому законопроекті нас намагаються збити з пантелику, я безпосередньо підхожу та питаю «розкажи, ось таке говорять …», і люди або розвіюють міф, або підтверджують, або якось інакше це інтерпретують. Я звик, щоб кожна людина займалася своєю справою. А плани на майбутнє для нас давно вже визначені в передвиборчій програмі.

Джерело

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.